Усюди — ВОНИ

Усюди — ВОНИ. Їх менше, але вони задають тон для більшості. Вони були ніким, але тепер вони є усім. І ВОНИ будують нам життя. Будують таким, яким воно є, і збудують таким, яким буде.

ВОНИ будують нам Україну. Україну їхньої реальності. Це така держава, де кілька багатіїв можуть мати більше грошей, ніж становить весь її бюджет. Це така країна, де державною ідео­логією стають "чорні плями" історії й невивчені її сторінки, а хто їх не визнає, той підлягає перес­лідуванню або й криміналу.

Україна їхньої реальності — це така країна, у якій правителями є чужинці й бандити, а лакеями корінний народ. Це така країна, де все про­дається і все купується, а людське життя нічого не варте. Це така країна, у якій до списку її ворогів вносять моральних людей, а обраними стають мізантропи...

І ми живемо в такій країні. Така вона є, бо такою зробили її ВОНИ. І буде ще гіршою або й зовсім її не стане, якщо ВОНИ не вступляться з дороги й не дадуть підняти голову моральним людям і будувати життя за Божими Законами.

Відкрити >>>

В Україні при владі недобрі люди

Україною давно керують недобрі люди. Тому жодні реформи, жодні люстрації чи шокова терапія не дадуть результатів. Бо що не робитимуть нинішні правителі, то все собі для користі, а народові на шкоду. Ці люди не для добра, бо вони добро відкинули, пішовши за злом. Вони — недобрі...

Отак я роздумував, переглянувши з десяток заголовків новин за минулий тиждень. Чи зміниться щось у цій країні на краще в найближчі хоч би двадцять років, у мене є великі сумніви. Бо тут ке­рують, повторюся, недобрі люди. Спробуйте заперечити мені. Назвіть людину в уряді, Верховній Раді чи інших структурах влади, про яку можна сказати: "О, цей — Божий чоловік, добра люди­на". А якщо керує лукавий, то й дії його слуг від­повідні — усе на шкоду. Той украв кілька мільйонів гривень, тому хабаря дали три мільйони доларів, там підстрелили когось, там убили й закопали... Навіть заголовки новин стало моторошно читати.

Не раз доводилося чути між людьми: "Це вже антихрист править чи що?" Добре, що хоч народ починає це усвідомлювати, може прийде потрохи розуміння, що без Бога дорога заведе в нікуди.

Відкрити >>>

Чому нам так зле — бо навколо повно дятлів і сорок

Поміж нами живуть дятли і їх є багато. Як роз­пізнати дятлів між іншими птицями? Хіба по тому, що вони роблять. А що можуть робити дятли, як не довбати? Приміром, ви кажете, що це чорне, а вони стверджують, що воно біле і тим вас задовбу­ють. Ви або маєте змиритися, що чорне є білим, або назвете дятла дятлом і махнете на нього рукою.

Але дятел не був би дятлом, якби знову не став вам поперек дороги й не почав цієї самої пісні довбати: чорне є білим. Бачачи, що не може цим вас дістати, бо ви не цілковитий дальтонік та й не зовсім незрячий чоловік і бачите, що перед вами чорне, дятел бере собі на службу строкатих сорок і дає їм доручення стрекотати всім, що ви не хочете бачити, що чорне є білим. "В іншому ви­падку, — каже дятел, — ви мені не подруги, строкаті сороки". І понесли сороки брехню по сві­ту, що такий ось чоловік не бачить, що чорне є білим і не хоче цього визнавати...

Живе собі чоловік, молиться Богу й силкується уладнувати так, щоб зробити світ кращим. Але ж ні, приходять дятли й довбуть, що хіба вони знають, що треба робити, щоб було усім краще жити. Через сорок розносять ту "довбню" по світу, пере­вертають світ догори дном, і справді, вже замість небесного світла видно темінь землі, скривдженої людьми на чолі з дятлами. Стає чорно. Замість співу солов'їв і щебету синиць чути лише "довбню" дятлів і стрекотіння сорок...

Коли на душі щось шкребе, коли на серці туга або в житті станеться якась прикра подія, то задумуєшся мимохіть: а чому так живемо? Чи не вони нам зробили таким життя — оті дятли та сороки? Та вони ж! Пригадайте, як усе було! Налетіли дятли й почали довбати. Злетілися соро­ки й почали стрекотати. Багатьох звели, ті розбур­хали все навколо себе, під собою, перевернули догори дном. Стало чорно...

Коли просвітліє? Як не стане дятлів. Нехай вони собі будуть, і сороки нехай живуть, але хай у ліс летять, у саму гущу дерев, лісові хащі. І там не­хай собі довбуть, стрекочуть — щоб ніхто їх тут не чув. А нам хай дадуть спокій і можливість виправи­ти те, що натворили під оманою їхньої "довбні"...

Відкрити >>>

Пішов пан Петро "до Європи" — і нема його

Ви не бачили мого приятеля Петра Сов'яка? Сказав чоловік, що йде в Європу, пішов і вже давно його не бачу.

— Ти як хочеш, Василю, а я йду в Європу, — каже мені пан Петро, коли починався майдан. Дуже поважного віку чоловік і сам такий зовні поважний.

— А я вже буду тут біду пхати наперед себе, пане Петре, — відповідаю. — Як будете вертатися з Європи, то зайдіть і розкажете, як там.

Пішов пан Петро "до Європи" — і нема його. Ось думаю, чи дочекаюся, коли старий вчитель зі Старого Села зайде до мене й розкаже, як там "у Європі". Чи ж дійшов він туди, як і багато інших задурених моїх земляків? Котрі вийшли з України і йдуть усе, йдуть кудись. Куди йдете, подорожні? Зупиніться, може не варта ваша дорога своєї мети?

Відкрити >>>