Про подарунок від Михайла Барана

Пригадалася одна історія. У 2003 році мені зателефонував львівський поважного віку банду­рист Михайло Баран.

— Василю, я маю до вас особисте прохання і дуже хочу, аби ви до мене приїхали. Коли будете мати час, то не спішно.

З поваги до старшої за віком людини й до чоловіка, котрий дуже часто мене запрошував на усілякі заходи та виступи, я не став відтягувати поїздки до Львова і десь за тиждень уже сидів з Михайлом Бараном у його квартирі на вулиці Науковій. Розпитавши, як у мене справи, здоров’я, пан Михайло мовив:

— Василю, маю бандуру, яку мені подарував Сарма-Соколовський. Але не знаю, як він її налаштовував, а струни тут зовсім відпустили.

Я став оглядати інструмент: то була бандура з хроматизмами у приструнках і з діатонічними басами. Зроблена за моїми оцінками десь у 30-х роках, а може й пізніше. Я почав її налаштовувати. Взяв до уваги натяжку струн, їх розміщення і... бандура зазвучала. Пан Михайло тремтячими руками взяв її у руки, трохи пограв і заплакав. Заплакав, як мала дитина. Не ховав сліз, навіть не витирав їх.

Потім Михайло Баран витяг десь із шухляди світлини Георгія Ткаченка, його "Самовчитель гри на старосвітській бандурі", а також креслення бандури на "міліметрівці", підписав це все і мовив: "Беріть, я вам передаю оце, у вас не пропаде"...

Незадовго бандурист зі Львова Михайло Баран помер. Про його смерть я почув по радіо. Ніхто не сказав. Отаке життя...

Відкрити >>>