Війни починають безбожники, а страждають усі

Воюйте проти духа темряви, а проповідуйте Світло

Війни починають безбожники, а страждають від них усі. Побутує думка, що якби усі ті витрати, які йдуть на озброєння, пішли людям на добро, то люди жили б, як у раю. Проте, в житті воно стається інакше. Людство може будувати собі мирне життя лише укупі з Богом. А є ще диявол, і він спокушує людей піти в інший бік і чинити зло. Перші люди Адам і Єва жили у реальному Раю, поки не появився між ними спокусник. Їхній син Каїн убив рідного брата Авеля, бо піддався намові диявола і прийняв від нього недоброго духа - духа вбивства, духа війни.

Отже, усі війни починають безбожники. Навіть ті, що проголошуються й ведуться, нібито, Іменем Божим. Бо де війна, там убивства. А проти цього нас настановляє п'ята Божа заповідь: "Не убий". І це має буквальне значення: не вбивай, не торкайся в земному житті ні меча, ні інших адаптованих спеціально для вбивства знарядь. Бо сам Христос забрав меч у учня, заборонив кров. А ти - Христовий і Божий. Ідеал твій - стати як Отець. Якщо не будеш слухняним Богу, то матимеш від Нього за заслугами. Він про це попереджує:

"Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне.

Робімо добро без утоми: своєчасно, як не ослабнемо, жатимемо. Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі." Гал. 6.7-10.

А що стосується диявола, нашого спокусника, то маємо дати йому відсіч, маємо протиставитися його хитрощам. І воювати з ним, воювати проти духа темряви, яку він сіє. А проповідувати Світло - Христове Євангеліє.

"Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах.

Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру.

А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже." Еф. 5.11-17.

Відкрити >>>

Про гумор без гумору

Якось я зібрався поїхати до села й відвідати своїх стареньких батьків. Їхав з пересадкою у Самборі, чекав тут на автовокзалі свого транспортного засобу. У залі висів телевізор, був увімкнений "Новий канал". З його екрану зірка української естради Сергій Притула сипав гумором. Програма "Вар'яти" така є у них, не побачив би цього шедевру, якби не телевізор на вокзалі.

Або я уже старіюся, або не знаю, яка тому причина, але я нічого не розумію, що діється. Я ніколи не страждав від браку почуття гумору і співчував людям, у кого він відсутній. Але те, що я бачив з екрану, виглядало якимось, даруйте, дебілізмом. І "зірка", і двоє "вар'ятів" просто насміхалися над фізичними недоліками людей, предметом гумору у них були вульгарні інтимні сцени. А ще чи не найголовнішою "смішною" темою новітніх "артистів" є російськомовні українці, котрі подаються у "гумористичній" програмі як неповноцінні люди. І з цього всього дуже смішно публіці "Варятів", де знімалося це видовище.

Пригадую покійних Штепселя й Тарапуньку, Павла Глазового... В могилах мабуть перевертаються.

Тут приїхав мій автобус. Дякувати Богу, "гумор" закінчився...

Відкрити >>>

Про подарунок від Михайла Барана

Пригадалася одна історія. У 2003 році мені зателефонував львівський поважного віку банду­рист Михайло Баран.

— Василю, я маю до вас особисте прохання і дуже хочу, аби ви до мене приїхали. Коли будете мати час, то не спішно.

З поваги до старшої за віком людини й до чоловіка, котрий дуже часто мене запрошував на усілякі заходи та виступи, я не став відтягувати поїздки до Львова і десь за тиждень уже сидів з Михайлом Бараном у його квартирі на вулиці Науковій. Розпитавши, як у мене справи, здоров’я, пан Михайло мовив:

— Василю, маю бандуру, яку мені подарував Сарма-Соколовський. Але не знаю, як він її налаштовував, а струни тут зовсім відпустили.

Я став оглядати інструмент: то була бандура з хроматизмами у приструнках і з діатонічними басами. Зроблена за моїми оцінками десь у 30-х роках, а може й пізніше. Я почав її налаштовувати. Взяв до уваги натяжку струн, їх розміщення і... бандура зазвучала. Пан Михайло тремтячими руками взяв її у руки, трохи пограв і заплакав. Заплакав, як мала дитина. Не ховав сліз, навіть не витирав їх.

Потім Михайло Баран витяг десь із шухляди світлини Георгія Ткаченка, його "Самовчитель гри на старосвітській бандурі", а також креслення бандури на "міліметрівці", підписав це все і мовив: "Беріть, я вам передаю оце, у вас не пропаде"...

Незадовго бандурист зі Львова Михайло Баран помер. Про його смерть я почув по радіо. Ніхто не сказав. Отаке життя...

Відкрити >>>

Музика врятує світ!

Зроблю відразу заувагу: врятує світ добра музика. Бо носієм доброї музики є добрий дух (Святий Дух), а погана музика є від духа світу, від лукавого. Перефразувавши відоме прислів'я, мож­на сказати так: "Скажи, яку ти слухаєш музику, і я скажу, хто ти".

Вам може доводилося чути з автівки, що проїхала мимо, як у її салоні гамселить... не наважуся назвати це музикою. Що відчувають люди, котрі їдуть всередині автомобіля й слухають таку "музику", можна хіба здогадатися...

І навпаки, добра музика пробуджує в людині доброго духа.

Якось у заповіднику “Тустань”, де я грав на колісній лірі, до мене підійшло кілька людей і одна з жінок промовила: "Я не розумію того, що ви граєте й співаєте. Я також ніколи не бачила такого музичного інструмента і не знаю, що це таке. Але мене пройняло всю отак — від голови до ніг".

Та й отаке... Душа цієї жінки ще не була зіпсутою зсередини цим світом. І тим, що він несе у собі. У тому числі й "музику", яка вливає у людсь­кі мізки нечистоти, агресію і всяку іншу погань.

Відкрити >>>

Летіла куля

Я не згадував би про цей випадок, якби тоді наступної ночі не почалася війна між Росією та Україною. Телефонує мені зранку невідома людина. Назвалася вона Юлею з Києва.

— Ой, цього літа ми слухали вас в Уричі, моєму синочкові запам'яталася пісня "Летіла куля" й він весь час її наспівує. Шукали пісню цю в Інтернеті, але не знайшли. Ми нині знову тут, але на жаль, вас нема. Тож хочу знати, коли будете в "Тустані"?

Я висловив жаль, що не можу тепер приїж­джати з лірою чи з бандурою до людей у заповідник "Тустань" через холодну погоду, бо вік уже не той. Домовилися, що зідзвонимося й зустрінемося може ще цього літа.

А ще я пояснив моїй шановній слухачці й шанувальниці нашої музичної старовини, що не знайшла вона в Інтернеті пісні, яка так полю­билася їй та маленькому синочкові, бо назва її є інакшою, ніж слова, що запам'яталися. Пісня "Прощайте гори" є часів Першої світової війни, за жанром вона є родинно-побутовою та рекрут­ською. Я дав також посилання на запис в Інтернеті з моїм співом цієї пісні.

Постскриптум. Це було 23 лютого, 2022 року. Ось вам і "Летіла куля". Якось знаково, ніби.

Відкрити >>>